На сьогодні легалізація (відмивання) незаконно отриманих доходів належить до економічних порушень, наслідком яких є масштабні збитки в економіці. Вона поширена в різних сферах діяльності і, перш за все, стосується: оборонно-промислового комплексу; енергетичної сфери; видобутку корисних копалин; охорони здоров’я; проектування, будівництва та експлуатації інфраструктурних проектів; державного управління. В результаті відмивання незаконно отриманих доходів наноситься величезна шкода для економіки, оскільки обсяг вилученої грошової маси, який оцінюється в мільярдах гривень, досить часто «осідає» в офшорних зонах, що в загальному загрожує національній безпеці країни.

Нормативно-правовою базою визначено перелік заходів, що стосуються протидії легалізації незаконно отриманих доходів. До таких документів належать Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового зниження», Закон України «Про банки і банківську діяльність», постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу», розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реалізацію Стратегії розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення на період до 2020 року» та інші документи.

Відмивання незаконно отриманих доходів здійснюється за різноманітними і добре замаскованими схемами через фінансово-кредитні установи, як правило, банки. До числа найбільш поширених з них можна віднести наступні:

1. Переказ коштів через банківські рахунки за фіктивними договорами. Це досить поширена схема, коли легалізатор від імені підставної фірми укладає з банком договір банківського рахунку (наприклад, поточний, депозитний), котрий передбачає розрахунково-касове обслуговування. Вказаній особі досить часто у змові допомагають й співробітники банку, котрі спрощують процедуру підготовки, подачі документів і роблять її прихованою. В подальшому, однією з типових є ситуація, коли легалізатор від імені підставної фірми подає платіжні доручення про переказ коштів на рахунок іншої аналогічної фірми на підставі підроблених договорів купівлі продажу, страхування та інших документів.

2. Зняття коштів з рахунків в банках на фіктивних підставах. В основному це здійснюється з використанням так званих банків-оптовиків, строк дії яких від одного місяця до року. Вказані банки здійснюють наступні способи переведення незаконно отриманих коштів у готівку: видача готівки з банківського рахунку юридичної особи за грошовими чеками із використанням фіктивних договорів позики, закупівлі сільськогосподарської продукції та ін.; переказ грошових коштів на рахунки фізичних осіб згідно фіктивних договорів страхування, надання послуг і т.д.; перерахування коштів на рахунки фізичних або юридичних осіб з використанням векселів за фіктивними договорами продажу або обміну; використання платіжних карток, які випускаються банками для підставних фірм для виплати фіктивним працівникам.

3. Переказ коштів на банківські рахунки за кордон на підставі фіктивних договорів. При цьому за платіжними дорученнями з рахунку підставної фірми з банку України перераховуються грошові кошти на рахунок аналогічної фірми у закордонному банку.

4. Укладання договорів банківського вкладу. За цією схемою договір укладається на підставних осіб з наступним отриманням готівки або переказу коштів у вигляді банківських вкладів за кордон (також розміщення в банках країн, що належать до офшорних зон), придбання цінних паперів та ін.

5. Укладання кредитних договорів. Це необхідно лише для того, щоб повернути кредит «брудними» коштами, в такий спосіб легалізуючи їх. До цієї схеми можуть бути залучені й банківські співробітники на основі взаємної домовленості, які володіють відповідними повноваженнями.

Серед найбільш ефективних заходів, спрямованих на недопущення та протидію відмиванню незаконно отриманих доходів, слід назвати первинний фінансовий моніторинг (отримання необхідних відомостей про клієнта, його фінансового стану, аналіз фінансових операцій), який повинен здійснюватися банками. Він повинен обов?язково доповнюватись державним фінансовим моніторингом в особі центральних органів виконавчої влади та інших суб?єктів державного фінансового моніторингу. В кінцевому підсумку використання вказаних заходів дозволить мінімізувати фактори ризику, пов’язаними із здійсненням банківськими установами фінансово-кредитних операцій, які можуть мати ознаки відмивання коштів.

                          Судовий експерт, кандидат економічних наук Олексій Горлачук